Всесвітній день людей із синдромом Дауна

Всесвітній день людей із синдромом Дауна (World Down Syndrome Day) проводиться щороку 21 березня. Синдром був вперше описаний у 1866 році британським лікарем Джоном Ленгдоном Дауном. Генетичне походження хвороби  у 1959 році обгрунтував французький вчений Жером Лежен.

Уперше Всесвітній день людей з синдромом Дауна був проведений у 2006 році, його ініціаторами стали Європейська асоціація Даун-синдром (EDSA) та Всесвітня асоціація Даун-синдром (ІDSA). Щороку в світі народжується від трьох до п’яти тисяч дітей з синдромом, в Україні – понад 400.

Синдром Дауна — захворювання, що виникає в результаті генетичної аномалії, при якій в організмі людини з’являється додаткова 21 хромосома. Люди з синдромом Дауна відрізняються від інших зовні: плоска форма обличчя і перенісся, коротка шия, маленькі вуха, розкосі очі, короткі руки, ноги і пальці, на долонях розташована лише одна складка. В дитячому віці вони розвиваються повільніше, пізніше починають ходити і розмовляти, не вміють аналітично мислити.

З часом з’являється аномалія зубів, ожиріння, слабкий імунітет, розумова відсталість, схильність до лейкемії, епілепсії, заїкання, гормональні розлади, порушення слуху. Близько 50% дітей з синдромом Дауна народжуються з вадами розвитку серця. 10% дітей та 50% дорослих страждають від патології щитовидної залози. Більш, ніж половина дітей з синдромом Дауна мають проблеми з зором (косоокість, короткозорість, далекозорість, катаракта).

 Попри все це діти з синдромом Дауна здатні до навчання за спеціальними методиками, можуть освоїти професію і опікуватися собою без зайвої допомоги. В Європі та Америці люди з синдромом Дауна можуть здобути вищу освіту, влаштуватися на роботу, мати сім’ю. Деякі з них стають відомими музикантами, акторами і спортсменами.

Таких дітей називають дітьми Сонця, бо вони відрізняються добротою та ніжністю, постійно посміхаються і не здатні на агресію та злобу.

На жаль, люди з синдромом Дауна протягом усього свого життя зустрічаються із зневагою, осудом та відразою деяких членів суспільства. Батьків таких дітей вмовляють залишати дітей в пологовому будинку або звинувачують в народженні дитини, що відрізняється від інших.

Кожен з нас чимось відрізняється від інших, хтось – кольором очей, зростом, вагою, а хтось має зайву хромосому. Це не є провиною цих людей та їх батьків, це не привід для стигми і дискримінації. Діти з синдромом Дауна не гірші за інших, просто вони потребують більше батьківської любові, більше розвиваючих занять, більше зусиль для соціалізації і збереження здоров’я.